Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2016 рокум. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючогоЖайворонок Т.Є.,суддів:Барбари В.П.,Колесника П.І., Берднік І.С.,Потильчака О.І., -розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - УКВ ДЕП Львівської міськради) про перегляд Верховним Судом України постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 29 вересня 2015 року у справі № 914/4540/14 за позовом УКВ ДЕП Львівської міськради до приватного підприємства «ТЕХНЕ-СІМС» (далі - ПП «ТЕХНЕ-СІМС») про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року УКВ ДЕП Львівської міськради звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним і ПП «ТЕХНЕ-СІМС» укладено договір на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення строком дії на три роки. У порушення умов договору відповідач орендну плату не вносив, унаслідок чого утворилася заборгованість. УКВ ДЕП Львівської міськради просило стягнути з ПП «ТЕХНЕ-СІМС» на свою користь заборгованість у сумі 19 881,32 грн і пеню у сумі 2 510,98 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 2 березня 2015 року позов задоволено частково: стягнуто з ПП «ТЕХНЕ-СІМС» на користь УКВ ДЕП Львівської міськради 19 881,32 грн боргу та 518,00 грн пені. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 вересня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У березні 2016 року УКВ ДЕП Львівської міськради звернулося із заявою про перегляд судових рішень до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України, яку листом суду касаційної інстанції від 4 квітня 2016 року № 08.03-06/7 було направлено за належністю до Верховного Суду України.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), УКВ ДЕП Львівської міськради просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 24 червня 2015 року у справі № 914/4236/14, від 13 січня 2016 року у справі № 914/4365/14, від 27 січня 2016 року у справі № 914/4366/14.

Заслухавши суддю-доповідача, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню.

У справі, яка розглядається, судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 10 листопада 2011 року між УКВ ДЕП Львівської міськради (орендодавець) і ПП «ТЕХНЕ-СІМС» (орендар) укладено договір № 17-11 (далі - Договір) на право тимчасового користування окремими елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди та розміщення об'єктів соціально-культурного, торгівельного та іншого призначення (далі - об'єкт).

Предметом Договору є надання орендодавцем орендареві права на тимчасове користування об'єктом на умовах оренди на терміни відповідно до ухвали Львівської міськради від 3 грудня 2009 року № 3087 (далі - Ухвала № 3087).

Відповідно до п.п. 2.1.1, 2.2.1-2.2.3 Договору відповідачеві надається у тимчасову оренду конструктивний елемент благоустрою комунальної власності павільйону площею 56,0 кв. м (тротуар, газон, тощо) за адресою: м. Львів, вул. Замарстинівська - вул. В. Липинського. Орендар зобов'язується: не встановлювати об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення без дозволу на їх розміщення; своєчасно та у повному обсязі сплачувати вартість оренди; встановлювати об'єкти соціально-культурного, торговельного та іншого призначення відповідно до погодженого у встановленому порядку проекту.

За умовами п.п. 3.2, 3.3, 4.1 Договору орендар зобов'язався сплачувати орендну плату щомісячно до 25 числа поточного місяця в розмірі 533,43 грн за місяць. Розрахункова ставка орендної плати щорічно коригується на рівень інфляції за рік. Конкретні розміри орендованої площі встановлюються при видачі (перереєстрації) дозволу розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення відповідно до п. 2 Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення на підставі представленої і погодженої у встановленому порядку проектної документації. У разі протермінування платежів, передбачених п. 3.2 Договору, орендар сплачує на користь орендодавця пеню від суми протермінованого платежу за кожен день протермінування згідно з діючим на цей період законодавством, але не вище подвійної облікової ставки Національного банку України.

Термін дії Договору - 3 роки.

ПП «ТЕХНЕ-СІМС» жодного разу не сплатило орендних платежів за Договором.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач всупереч умовам Договору, вимогам ст.ст. 629, 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК), ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не сплачував орендну плату, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в заявленому позивачем розмірі. У зв'язку з порушенням грошового зобов'язання підлягає стягненню пеня, яка з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК і відповідно до здійсненого судом перерахунку становить 518,96 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що у порушення вимог ст.ст. 638, 760 ЦК Договір не містить істотних умов - не ідентифіковано та не визначено місцезнаходження конструктивного елемента благоустрою комунальної власності для розміщення малої архітектурної форми площею 56,0 кв. м, яку позивач зобов'язався надати у тимчасову оренду. Дозвіл на розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення сторонами на вимогу суду не надано, докази передачі об'єкта оренди відповідачеві відсутні. Відтак, при укладенні Договору сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов, необхідних для договорів цього виду, а саме щодо предмета договору, тому Договір не є укладеним, жодних правовідносин між його сторонами не виникло. Встановлюючи відсутність дозвільних документів, суди апеляційної та касаційної інстанцій послалися, крім іншого, на ухвалу Львівської міськради від 5 березня 2009 року № 2451, якою затверджено Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення (далі - Ухвала № 2451), та ухвалу Львівської міськради від 5 березня 2009 року № 2452, якою затверджено Порядок отримання дозволів на встановлення відкритих літніх майданчиків у м. Львові біля об'єктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності.

Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № 914/4365/14 за позовом УКВ ДЕП Львівської міськради до приватного підприємства про стягнення заборгованості з орендної плати та пені, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. При цьому суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позову відмовлено, зазначив про помилковість висновків суду апеляційної інстанції стосовно того, що: сторони при укладенні договору не досягли всіх істотних умов, необхідних для договорів цього виду, а саме щодо предмета договору та розміру орендної плати; саме лише підписання договору без отримання дозволу на виконання положення, затвердженого Ухвалою № 2451, та відсутність доказів подальшого розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення є свідченням того, що оспорюваний договір як юридичний факт не відбувся, договір не є укладеним, а отже, не виникає жодних правовідносин між сторонами. Не погоджуючись із таким висновком апеляційного суду, суд касаційної інстанції зазначив, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами; якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; судом першої інстанції встановлено, що сторонами договору, враховуючи положення ст. 638 ЦК, ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_199/ed_2015_12_25/pravo1/T226900.html?pravo=1>», досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, якими не передбачено звільнення чи відстрочення від сплати орендної плати орендарем у випадку не розміщення ним на виконання умов договору об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення.

У справі № 914/4366/14 за позовом УКВ ДЕП Львівської міськради до приватного підприємства про стягнення заборгованості з орендної плати та пені суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу. Зазначена справа є аналогічною справі, яка розглядається. Висновки суду касаційної інстанції є ідентичними висновкам у справі № 914/4365/14. Крім того, суд касаційної інстанції виходив із того, що фактичним дозволом на розміщення об'єктів на орендованих конструктивних елементах благоустрою є ухвала Львівської міськради щодо схеми розміщення архітектурних форм, до переліку якої включено відповідача.

У справі № 914/4236/14 за позовом фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) до УКВ ДЕП Львівської міськради про визнання договору оренди частково недійсним, суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із такого. В обґрунтування позову ФОП послався на те, що встановлений пунктом договору термін його дії порушує інтереси позивача як орендаря, оскільки користування об'єктом договору розпочалося після укладення договору, термін дії зазначено із періоду, що передував його укладенню, орендна плата нараховувалася відповідачем за період, який передував укладенню договору; фактично позивач оскаржує початок строку нарахування орендної плати. Судом касаційної інстанції встановлено, що предметом договору є надання у тимчасове користування конструктивного елемента благоустрою комунальної власності для розміщення атракціону певною площею (тротуар, газон, тощо) за певною адресою; ухвалою Львівської міськради ФОП надано дозвіл на встановлення атракціонів шляхом внесення змін до відповідного переліку місць встановлення атракціонів; орендар належним чином виконував умови договору, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов при його укладенні, необхідних для такого виду договорів. Фактично дозволом на розміщення та здійснення діяльності атракціонів є ухвала Львівської міськради про встановлення атракціонів у м. Львові з відповідним переліком; положенням, затвердженим Ухвалою № 2451, встановлено, що орендна плата нараховується з часу видачі дозволу на розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення; термін внесення платежу визначається в договорі та дозволі; спір про нарахування орендної плати не може бути підставою для визнання пункту договору недійсним.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843034/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>ЦК. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору.

За змістом положень ст.ст. 626 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843699/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 627 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843700/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843712/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>ЦК).

Згідно з приписами ст.ст. 525 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843594/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 526 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 629 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843702/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>ЦК і ст. 193 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1318/ed_2015_09_20/pravo1/T030436.html?pravo=1>ГК договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_09_20/pravo1/T030436.html?pravo=1>, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом положень ч. 1 ст. 530 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843599/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Окремим видом зобов'язання є договір оренди, визначення якого наведено у статтях 283 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1799/ed_2015_09_20/pravo1/T030436.html?pravo=1>ГК та 759 ЦК. Так, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1> з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_199/ed_2015_12_25/pravo1/T226900.html?pravo=1>» визначено істотні умови договору оренди, та встановлено, що укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди майна, що перебуває у комунальній власності, затверджують органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1819/ed_2015_09_20/pravo1/T030436.html?pravo=1>ГК орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі (ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_199/ed_2015_12_25/pravo1/T226900.html?pravo=1>»).

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що предметом Договору є тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності (об'єкт нерухомості) на умовах оренди на термін відповідно до Ухвали № 3087.

Ухвалою № 2451 затверджено Положення про оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення та затверджено форму договору на право тимчасового користування об'єктом.

Зазначене Положення розроблено з метою визначення порядку справляння орендної плати за окремі конструктивні елементи благоустрою комунальної власності та встановлення відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати або ухилення від неї. Згідно з п. 1.6 Положення пiдставою для укладання договору оренди i набуття права на оренду окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власностi для розмiщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення є дозвiл, виданий управлінням архітектури департаменту містобудування або іншим уповноваженим органом. Відповідно до п. 3.5 Положення орендна плата нараховується з часу видачі дозволу на розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення.

Ухвалою № 3087 з метою впорядкування малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності міська рада внесла зміни до ухвал, якими затверджено Перспективну схему розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста та Правила розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові і порядку надання дозволів на розміщення об'єктів торгівлі, ресторанного господарства та сфери послуг у малих архітектурних формах і схем та переліків розміщення малих архітектурних форм на території м. Львова. Згідно зі змінами, внесеними Ухвалою № 3087, процедура оформлення дозвільних документів на розміщення малих архітектурних форм на умовах оренди конструктивних елементів благоустрою комунальної власності здійснюється аналогічно до процедури оформлення дозвільних документів на малі архітектурні форми, для розміщення яких надаються в оренду земельні ділянки. Згідно з додатком 1-Д до цієї Ухвали Перспективну схему розміщення малих архітектурних форм як частину Програми комплексного благоустрою території міста доповнено місцями розміщення малих архітектурних форм на умовах оренди окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності, серед яких зазначено об'єкт площею 56 кв. м на вул. Замарстинівська - вул. В. Липинського з посиланням на ПП «ТЕХНЕ-СІМС», якому надано дозвіл на здійснення діяльності строком на 3 роки.

Аналіз зазначених актів органу місцевого самоврядування та умов Договору дає підстави для висновку, що Ухвалою № 3087, прийнятою міською радою до укладення Договору, на яку у ньому наведено посилання, фактично надано дозвіл орендарям, зокрема відповідачеві у справі, що розглядається, на розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення на умовах оренди окремих конструктивних елементів благоустрою комунальної власності шляхом внесення відповідного об'єкта до Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста.

Таким чином, після укладення договору оренди будь-якого окремого дозволу на розміщення об'єкту не вимагається.

Визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами, тому суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що Договір не є укладеним, а отже, відсутні підстави для стягнення орендної плати.

Оскільки умовами Договору не передбачено звільнення від сплати чи відстрочення орендної плати у випадку нерозміщення орендарем на виконання умов договору об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у частині стягнення орендної плати.

Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, на підставі яких дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову з огляду на невиконання орендарем покладеного на нього Договором зобов'язання сплачувати щомісяця орендну плату за користування конструктивним елементом благоустрою комунальної власності.

Ураховуючи, що апеляційним судом, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, помилково скасовано рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з платіжними дорученнями від 24 червня 2015 року № 3356 та від 16 березня 2016 року № 3926 УКВ ДЕП Львівської міськради сплачено судовий збір у розмірі 913,50 грн за подання касаційної скарги та у розмірі 2 375,10 грн за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі, яка розглядається, відповідно.

Таким чином, із ПП «ТЕХНЕ-СІМС» підлягають стягненню на користь УКВ ДЕП Львівської міськради судові витрати у розмірі 3 288,60 грн.

Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про перегляд Верховним Судом України постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 29 вересня 2015 року у справі № 914/4540/14 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 29 вересня 2015 року скасувати, рішення Господарського суду Львівської області від 2 березня 2015 року залишити в силі.

Стягнути з приватного підприємства «ТЕХНЕ-СІМС» на користь управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 3 288,60 грн (три тисячі двісті вісімдесят вісім гривень 60 коп.) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Видачу наказу доручити Господарському суду Львівської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК.

ГоловуючийТ.Є. Жайворонок Судді:В.П. Барбара І.С. Берднік П.І. Колесник О.І. Потильчак